Здається, до мене тільки-но прийшло вирішення багаторічного питання (це ж яке я тупко та слоупок, що воно так довго йшло). За н-надцять років корпоративної кар'єри я бачила багато людей і багато міфів щодо деяких корпорацій першого рівня та їхніх стандартів. І мене завжди вбивало, коли колеги, яких я знала як інертних або навіть тупих працівників, опинялися там, де нібито відбір у 20 стадій, конкуренція і таке інше. Хай і на посадах гвинтиків, але як оця людина, про яку жоден колишній співробітник гарного слова не скаже, тепер заспамлює Лінкедін своїм ентузіазмом та завзяттям?
А відповідь може бути проста: всі ці люди у мого нинішнього роботодавця були не своєму місці. І провина їхня не в тому, что вони неосвічені, недосвідчені або нерозумні, а в тому, что вони займали чуже місце, не хотіли з нього йти, але й не повертали зарплатодавцю результат згідно штатних обов'язків. Може, вони генії насправді, але не цього місця.
Або відповідь у тому, что, за нинішніми корпоративними дослідженнями, 20 відсотків ваги реноме полягають у діях, 80 відсотків - у вмінні свої дії (або викрадення чужих дій) правильно презентувати. І тоді я розумію, чому вчила Трускавецька школа слуг власників народу...

youtu.be/-IeHBPZWQXU

Закрытая запись, не предназначенная для публичного просмотра

У вівторок буде той самий день народження, який я люблю більше за свій. Я його організувала, а тепер дивуюся, як можна витримати стільки щастя.
Майже заплановано захворів напередодні. Сходили до клініки, призначили препарати та інгаляції, останні не дуже любить. Але вчора він згадав, що на день народження ми до пандемії завжди кудись літали, ну і видав план на найближчий тиждень. Пояснили йому, що треба вилікуватися, щоб летіти. Тепер сам бігає за мною з небулайзером, щоб напевно.

- Чау-чау і бульдога
- Це що?
- Новий рік. Мені чау-чау, мамі бульдога
- А татові?
- Татові шпіца

За все дякує Thank you, а потім бере моє обличчя у руки, цілує чоло та очі. Thank you mommy

"Слугам", які визнали свою неспроможність самостійно донести ложку до рота, сьогодні у столовці Ради видавали слинявчики.

Деяки з них все ж таки стидалися власної недієздатності.

Але чому ж на мої податки?..

Коли вісім років тому Заїтця оперували вдруге, у відділенні торакальної хірургії, куди нас підселили на очікування операції, основним контингентом були "батарейки" - діти, які проковтнули соляні елементи живлення. Далі розчинення захисного шару, ураження шлунка, операція, відновлення. І був там один "батарейка" років трьох, я якого той самий елемент, наскільки я пам'ятаю, застряг поперек стравохода і попік саме його. Його прооперували, поставили катетер з носа для харчування. А харчувався малий тільки борщем - ну отакі у дитини прекрасні національні харчові пристрасті. Дивитися на те, як мати йому подрібнює борщ блендером, а потім заливає у ніс, було смішно просто до істерики. А нічого, окрім борщу, він до носа не підпускав.
У понеділок мене позбавили зубів мудрості, включаючи той, який випнувся дельфіном, а корінням майже оплів лицевий нерв. Слава седації - розтин цього зуба на п'ять часток та вдалі спроби хірурга нерв не зачепити та не зробити з мене Сталоне я проспала. Але, як і попереджали, виглядаю і почуваюся як жертва домашнього насильства. Їсти столовою ложкою спробувала тільки сьогодні. І сьогодні ж, наливаючи квасолевий суп у комбайн, згадувала батарейок .
Але моя восьмирічна епопея з мудрими зубами скінчилася! Я таки ж подарую собі рівніші зуби на сорок років!

14 років тому я вперше потрапила до Гельсінкі. У листопаді, ага. І влипла у це місто. Обожнюю

Закрытая запись, не предназначенная для публичного просмотра

Диктант не писала, бо була в деліріумі. ЗНО б здала, судячи з тестів, але суто на досвіді читача - третину теорії ми в школі не проходили, відповідала вірно інтуітивно.
Ну і окрема подяка Підпільній гуманітарці за мою щасливу зрілість, тут і на Патреоні

У Заїтця знов дистанційне навчання. Цього разу прямо у повний зріст: і уроки з вчителькою класу, і англійська, і фізкультура, і логопед.
Дисципліна у нас, у порівнянні з іншими дітьми, звичайно, зовсім не дисципліна. Але, якщо дотягли до парти у дитячій, то діє неписане правило: батьки виграли, я займаюся. Математика і англійська досі улюблені, на них працює сумлінно.
Але ще один момент дистанційного навчання - поповнення батьківських чатів для організації занять. І таке собі веселеньке shitty bingo:
- матуся на вигляд мого віку, яка у спілкуванні з вчителями постійно ставить смайли на кшталт серденьок, шампанського та поцілунків. Зауваження вчителів, що вони не настільки близько знайомі, щоб ставити подібні емодзі, на неї не впливають. Дама просто вибльовує самйли,
- татусь, який на все відповідає звуковими повідомленнями. Навіть три літери "так" від надсилає на всіх голосом. Мабуть, у минулому життті він був попередньою матусею і йому переламали пальці.

Усе чудово, але рівень захворюваності зростає і дистанційне навчання може продовжуватися ще не менше місяця. Чому? Тому що карантину немає і всі забили, принаймні в Києві. Дві довгі прогулянки з сином показали, що всі кафе та невеликі магазини працюють безконтрольно, баріста у кав'ярнях та закручувачі шаурми нехтують не те що масками, а й елементарною гігієною - ще півроку тому такого не було (відповідь - тому то що тоді була захворюваність менше. Логіка? Не чули). Транспорт переповнений, і все більше людей без масок. Торговельні центри сяють вогнями.

Вони отримали ту свободу, яку хотіли. Можна і мені отримати свободу від утримання ковідних стаціонарів для усіх цих вільних людей?
Ну і ще два слова щодо школи: принаймні двоє дітей у нашому класі не можуть навчатися дистанційно повноцінно - відсутність гаджетів у однієї, необхідність ділити гаджет для уроків з братом у іншого. Місяць дистанційного навчання, а що далі?