Наснився мені сон у ніч а неділю: чомусь я опинилася на метро Політехнічний інститут, де студенти проводили якусь акцію. Стояли холодильники з різними кисломолочними продуктами, і треба було обрати три (безкоштовно), пояснити свій вибір та обов'язково з'їсти на місці. За кожен вони давали фішечку, схожу на колишній жетончик метро. За три фішечки можна було отримати один з політехнічних студентських винаходів - стояли там всілякі дрібні домашні прибори, покращені молодою думкою.
І якось так заповнися вестибюль пенсіонерами, і майже кожен з них намагався отримати ті фішечки без виконання завдань. У діло йшли вмовляння, спроби крадіжки і прямі погрози. Один зі студентів, ясноокий хлопчина, здивовано спитав поважне покоління, чому вони так поводяться, адже в супермаркетах жаліються, що все таке дороге, їсти нема за що купити, а тут їм треба власне поїсти, щоб отримати приз. Відповідь була: "А що це ви нас тут примушуєте?" Діти не зрозуміли.
Аж тут з'явився серед статечного натовпу один і проголосив: "А ви чули, що наш президент вчора в останній серії Слуги народу сказав? "Нам чужого не треба, нам своє віддайте" Ану забирайте у них все, ми все життя горбатилися, щоб вони тут прохолоджувалися, а вони нас ще виконувати щось змушують!"
На цьому я прокинулася о п'ятій ранку і більше не заснула.

А в суботу у чаті моєї лівобережної квартири було обговорення: Фуршети банкрутяться, який же магазин буде замість місцевого. Сусіди обговорюють варіанти, аж тут заходить до чатику ІП. ІП - IT-шник приблизно мого віку, на аватарі у якого - старенькій біфокальний дідуганчик. ІП мріє про Радянський союз (працюючи онлайн на американський софтовий стартап). І у відповідь на продовольчі обговорення ІП видає:"Всі вони ворюги і крахобори! Ціни задирають і увесь час впарюють мені якусь фігню по акції, а я потім не знаю, навіщо я її купив. Треба, що у них ті магазини забрали і зробили державними. І щоб ціни встановлювали однакові".
Мабуть, треба пігулочку прийняти.