У Заїтця знов дистанційне навчання. Цього разу прямо у повний зріст: і уроки з вчителькою класу, і англійська, і фізкультура, і логопед.
Дисципліна у нас, у порівнянні з іншими дітьми, звичайно, зовсім не дисципліна. Але, якщо дотягли до парти у дитячій, то діє неписане правило: батьки виграли, я займаюся. Математика і англійська досі улюблені, на них працює сумлінно.
Але ще один момент дистанційного навчання - поповнення батьківських чатів для організації занять. І таке собі веселеньке shitty bingo:
- матуся на вигляд мого віку, яка у спілкуванні з вчителями постійно ставить смайли на кшталт серденьок, шампанського та поцілунків. Зауваження вчителів, що вони не настільки близько знайомі, щоб ставити подібні емодзі, на неї не впливають. Дама просто вибльовує самйли,
- татусь, який на все відповідає звуковими повідомленнями. Навіть три літери "так" від надсилає на всіх голосом. Мабуть, у минулому життті він був попередньою матусею і йому переламали пальці.

Усе чудово, але рівень захворюваності зростає і дистанційне навчання може продовжуватися ще не менше місяця. Чому? Тому що карантину немає і всі забили, принаймні в Києві. Дві довгі прогулянки з сином показали, що всі кафе та невеликі магазини працюють безконтрольно, баріста у кав'ярнях та закручувачі шаурми нехтують не те що масками, а й елементарною гігієною - ще півроку тому такого не було (відповідь - тому то що тоді була захворюваність менше. Логіка? Не чули). Транспорт переповнений, і все більше людей без масок. Торговельні центри сяють вогнями.

Вони отримали ту свободу, яку хотіли. Можна і мені отримати свободу від утримання ковідних стаціонарів для усіх цих вільних людей?
Ну і ще два слова щодо школи: принаймні двоє дітей у нашому класі не можуть навчатися дистанційно повноцінно - відсутність гаджетів у однієї, необхідність ділити гаджет для уроків з братом у іншого. Місяць дистанційного навчання, а що далі?